Як працює соціальний театр у Тернополі?

Як працює театр? Т-е-а-т-р ... відчуваєте цю піднесену атмосферу дива со-творіння з терпким флером інтриги? Як пояснити магію?

Тихо лунає класична музика, тане тонкий парфюм, зблискують прикраси, довкола вишукані вечірні сукні, елегантні костюми, шурхіт вибагливих запрошень з позолотою на крафтовому папері, оплески... Ні.

Талановита тендітна Джульєта з пелюшок марила сценою, прем’єра у колі схвильованих рідних і друзів з оберемками дорогих квітів і шоколаду, оплески... Ні.

Вітальні слова від владної культури, промова щедрих спонсорів, підтримка професіоналів і творчої інтелігенції, увага преси, оплески... Ні.

У Тернопільському тимчасовому театрі (ТТТ) все не так.

Спочатку - перекреслена криком ніч, дим за вікном, погані новини, поспіх, гуркіт, де документи, що з нами буде, теплий одяг, не забути ліки, стримати тремор, і відчайдушно, видихом, - все, поїхали. Не “куди”, бо це невідомо, а звідки - від рідних людей і рідних стін, від друзів, улюблених місць і міст.

Коли з Києва, Чернігова, Запоріжжя, Маріуполя, Миколаєва, Херсону, Луганщини вони приїхали в Тернопіль (“на західну”), у них не було нічого. Така драма. Навіть перша їх спільна вистава-verbatim восени 2023 року не мала назви. Бо не було таких слів...

Прем’єра “Без назви” зібрала повний аншлаг в укритті гостинного Креативного кластеру “Nа пошті”. Невдовзі з режисером Ігорем Кусяком продовжили роботу над «Вертепом».

Наступного, 2024 року успішно підготували пластично-поетичну виставу “Ми - цілі” з режисером Олегом Тучапським. Сценарій створювали самі. Вірші - самі обрали, деякі самі й написали. Прем’єра була людною, музика - професійною, декорації і костюми - оригінальними, сльози глядачів - справжніми. Ми дізналися, як водночас цілком благополучні і успішні психолог, бухгалтер, дизайнер, студентка, стали цілями, як вціліли, зцілилися і живуть далі, - цілісними. Цей досвід дорогого вартий. “Ми - цілі” вирішено повторити за місяць.

Тернопільський тимчасовий театр - це театральна експериментальна студія у Тернополі, більшість учасників якої - переселенці. Без лаштунків, сцени, білетерів, костюмерів, без цеху реквізиту, парадних портретів і опіки міста. І тим не менше – вона працює.

Коли потік переселенців в Тернополі спрямували в облаштовані шелтери, і з Креативного кластеру “Nа пошті” винесли матраси та ковдри, Марічка Юрчак, засновниця кластеру та голова ГО "Інститут міської культури", подала заявку на грант. Опинившись у потоці внутрішньо переміщених осіб, їх історій, очей, тривог, втом, їх питань, потреб, прохань, зітхань і проблем, вона поставила за мету об’єднати і адаптувати цих людей засобами культури. Це не була мрія, про таке не мріють. Це була справа. Ця справа була гідна і вона була зроблена.

У липні 2023 заявка отримала фінансування від «Іншої освіти» та zusa, а невдовзі Тернопільський тимчасовий театр вперше зібрав глядачів. А потім ще, отримавши підтримку від «Фундації ЗМІН». І ще – вже за персональну стипендію від ЄС для активістів громадянського суспільства країн Східного Партнерства, яку отримала Марічка Юрчак.

Зараз це вже четверта ітерація театру за підтримки Фонду Віктора Пінчука.

Виявилося, що спробувати різні ролі - це важливо. Втративши дім, варто будувати інший, для початку - з картону. Вправи з дикції та ораторського мистецтва поступово розчиняють камінь в горлі і ослабляють сталеві лещата біля серця. І тут можна раптово розплакатися і розсміятися, і ніхто не чекає пояснень. Театр став терапією. А ще - дозвіллям і завданням, турботою і натхненням, працею і гордістю.

І вже підготовлено воркшоп “Театр, що підтримує”. Бо таким досвідом варто ділитися, він стане в нагоді волонтерам, освітянам, культурним, соціальним, молодіжним працівникам.

Мистецтво захоплює, єднає, зцілює, промовляє. Люди, які востаннє читали вірші з примусу в середній школі, самостійно обирають і виконують поезію назагал. Якось ми підгледіли - самодіяльний актор поцілував афішу.

У цьому і є магія.

А попереду - ще одна прем’єра. Про диво.

І оплески.